Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного звязку між зростанням грошової маси та інфляцією. Субєкти ринку певний час не відчуваютьь надмірного випуску грошей в обіг і використровують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Однгочасно сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.
Зазначені процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і зростання, у звязку з цим, пропозиції товарів і послуг. Отже, в умовах неповної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання тпемпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого хапрактеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб стимулювання та регулювання економічного розвитку.
Разом з тим, в умовах повзучої інфляції відбувається приховане нарощуванрня інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх "вибухом". За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на "інфляційне фінансування" при обмеженій пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну MV=PY. Виникає ситуація, за якої подальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а веде до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку.